25 листопада – Міжнародний день проти насильства щодо жінок

Інформаційна довідка щодо застосування окремих положень законів України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами», «Про внесення зміни до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї».

ПРОТИДІЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ

Намагаючись вирішити проблему домашнього насильства, у грудні 2017 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», в якому запропоновано новий підхід (із використанням європейських стандартів) щодо запобігання та протидії цьому негативному явищу в суспільстві.

Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» у серпні 2018 року своєю постановою від 22 серпня 2018 року № 658 затвердив «Порядок взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству за ознакою статі». Цією ж постановою КМУ визнав такими, що втратили чинність, ряд постанов Кабінету Міністрів України, зокрема і постанову КМУ від 26 квітня 2003 року № 616 «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу».
В подальшому до цілого ряду нормативно-правових актів України внесено зміни, у тому числі і щодо унормування відповідної термінології, зокрема, поняття «насильство в сім’ї» замінено законодавчо закріпленим поняттям «домашнє насильство».
Звертаємо увагу, що стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає зміст понять, що мають значення для цього базового (рамкового) Закону, а також для інших нормативно-правових актів (регулятивного та охоронного характеру) у сфері протидії та запобігання домашньому насильству, якщо тільки в них самих не визначено інший зміст цих понять.
Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Домашнє насильство – центральне поняття законодавства України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Зміст поняття «домашнє насильство» розкривається через такі ознаки:
1) діяння (дія або бездіяльність). Ця ознака означає, що домашнє насильство може бути вчинене, насамперед, як шляхом активної поведінки (дії), так і шляхом пасивної поведінки (бездіяльності) суб’єкта;
2) погроза вчинення зазначених нижче діянь. Ознаки погрози:інформаційна форма; реальність; дійсність;
3) форми вияву діяння або погрози:
фізичне насильство;
сексуальне насильство;
психологічне насильство;
економічне насильство;
4) суб’єкт вчинення домашнього насильства: член сім’ї.

Згідно зі статтею 3 Сімейного кодексу України, сім’ю становлять особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім’ї має одинока особа. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства; чи особи, об’єднані місцем проживання. Згідно зі статтею 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово; або родичі, або один з колишнього чи теперішнього подружжя. Сімейно-правовий статус подружжя згідно зі статтею 21 Сімейного кодексу України виникає з моменту державної реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану в осіб, які уклали шлюб. Колишнім подружжям є чоловік та жінка, шлюб між якими було припинено внаслідок його розірвання або якщо шлюб між подружжям було визнано недійсним; або інші особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа.
За вчинення домашнього насильства передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність.
Так, у статті 172-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису. За такі дії передбачено накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб.
У статті 126-1 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. Такі дії караються громадськими роботами на строк від 150 до 240 год, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років. Відповідна норма набрала чинності з 11 січня 2019 р. На сьогодні Кримінальним кодексом України передбачено відповідальність за такі злочини, вчинення яких пов’язано із застосуванням домашнього насильства: експлуатація дітей (стаття 150); використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (стаття 150-1); зловживання опікунськими правами (стаття 167); втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (стаття 304).

СТАМБУЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ
Стамбульська конвенція – це міжнародна угода Ради Європи щодо насильства проти жінок і домашнього насильства, підписана у Стамбулі 11 травня 2011 року.
Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція) Україна підписала 7 листопада 2011 року, а 20 червня 2022 року Верховна Рада України її ратифікувала і вже з 1 листопада 2022 року Стамбульська конвенція набула чинності.
Метою Стамбульської Конвенції є запобігання насильству, в тому числі домашньому, захист постраждалих осіб та притягнення до кримінальної відповідальності кривдників. Не звертаючи увагу на назву, необхідно зазначити, що норми Конвенції захищають не тільки жінок, а застосовуються до всіх постраждалих від насильства (чоловіків і дітей будь-якої статі) в мирний час і в ситуаціях збройного конфлікту.
Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами»:
— Україна не розглядає жодне з положень Конвенції як таке, що зобов’язує її до зміни Конституції України та Сімейного кодексу України, інших законів України щодо інститутів шлюбу, ciм’ї та усиновлення, а також таке, що втручається в право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань;
— Україна зазначає, що відповідно до Конституції України жодна ідеологія не визнається державою як обов’язкова i не підлягає впровадженню;
— Україна заявляє, що застосовуватиме Конвенцію відповідно до цінностей, принципів і норм, визначених Конституцією України, зокрема щодо захисту прав людини та основних свобод, рівності прав та можливостей
жінок i чоловіків, гендерної ідентичності, формування відповідального материнства та батьківства, підтримки сiм’ї та охорони дитинства;
— Україна заявляє, що внаслідок широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації виконання Україною зобов’язань, передбачених Конвенцією, на тимчасово окупованих територіях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі не гарантується до повного відновлення конституційного ладу України на цих територіях. Будь-які органи, їхнi посадові та службові особи на тимчасово окупованих територіях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі є нелегітимними та їхня діяльність є незаконною, якщо ці органи створені або особи обранi чи призначені в порядку, не передбаченому Конституцією та законами України, а будь-які прийняті ними акти (рішення, документи) є недійсними i не створюють жодних правових наслідків.
Більш детально – міфи і факти про Стамбульську конвенцію.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕДИСКРИМІНАЦІЇ ТА БЕЗБАР’ЄРНОСТІ
Відповідно до оновленого офіційного перекладу української мовою Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї , схвалених 13 грудня 2006 року на 61-й сесії Генеральної асамблеї ООН резолюцією A/RES/61/106, Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї» внесено зміни до цього закону та слова «інваліди» замінено словами «особи з інвалідністю».
Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту постраждалих учасників Революції Гідності та деяких інших осіб» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування терміна «особа з інвалідністю» та похідних від нього» внесено зміни до деяких нормативно-правових актів, зокрема до Кодексу цивільного захисту України, Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про Національну гвардію України» в частині заміни слів «інвалід», «дитина-інвалід», «інвалід з дитинства», «інвалід війни» в усіх відмінках і числах відповідно словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю», «особа з інвалідністю з дитинства» та «особа з інвалідністю внаслідок війни».
Також, наразі внесено зміни до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами) в частині заміни слів «інвалід» на «особа з інвалідністю», «водій з інвалідністю», «пасажир з інвалідністю» у відповідних відмінках та числах.
Звертаємо увагу, що аналогічні зміни з метою приведення чинного законодавства у відповідність до Конвенції про права осіб з інвалідністю, створення умов для усунення дискримінаційних елементів щодо осіб з інвалідністю було внесено до цілого ряду нормативно-правових актів України.
Нова термінологія є більш коректною, прийнятною та недискримінаційною. Адже запроваджуючи термін «особа з інвалідністю», робиться акцент на людині як особистості, а не на її інвалідності. З огляду на вказане, у службовій діяльності є дискримінаційним використання термінів: «інвалід», «дитина-інвалід», «інвалід з дитинства», «інвалід війни».
Правильно вживати та писати: «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю», «особа з інвалідністю з дитинства» та «особа з інвалідністю внаслідок війни».
Додатково звертаємо увагу, що за ініціативи першої леді України Олени Зеленської створений довідник «Безбар’єрності», що є гідом коректного спілкування та включає в себе правила комунікації та безбар’єрної мови.
Складається він із п’яти розділів: «Складові безбар’єрності», «Етика взаємодії», «Словник», «Безбар’єрний календар», «У воєнний час».
Зокрема, розділ «Словник» наповнений дефініціями, які правильно вживати стосовно різних людей, а також поясненнями, чому певні слова є некоректними та створюють дискримінаційні прецеденти.
«Довідник безбар’єрності» – проєкт з відкритим кодом, доступний для використання та цитування. Посібник зручний у використанні та доступний за посиланням: https://bf.in.ua.

Департамент моніторингу дотримання прав людини МВС