Історія метеорологічних спостережень у Вінницькій області

     За часів Російської імперії Вінницька область входила до складу Подільскої губернії з центром у місті Кам’янець-Подільському, в архівах якого збереглися записи спостережень, які проводились у 30-40 роки XIX ст.

     Зрозуміло, що так як Кам’янець-Подільський був майже 50 років єди­ним на Поділлі пунктом з приладами для метеорологічних спостережень, то говорити про клімат Поділля по одному пункту неможливо. До того ж спостереження порушувались і не були технічно і методично якісно орга­нізовані Але певна традиція в ділі метео­рологічних спостережень на Поділлі утворилася.

     Метеорологічна мережа на Вінниччині стала виникати за ініціати­вою місцевих діячів і державних закладів. Метеорологічні станції органі­зовувались головним чином завдяки зростанню агрономічних організацій в Подільській губернії.

     В зв’язку з цим виникла потреба у вивченні метеорологічних умов, які впливають на зростання і урожай сільськогосподарських культур. Ці станції дали надзвичайно цінний матеріал для кліматичної характе­ристики Поділля. В той же час виникла досить густа мережа метеоро­логічних станцій і дощомірних постів при цукроварнях. До 1913 р. їх нараховувалось до 50. Так, наприклад, якщо метеороло­гічні станції Уладівка і Ялтушків були організовані відповідно в 1880 і 1896 рр. при цукрових заводах і працювали з перервами, перша до 1941 р., друга — до 1954 р., то метеостанція Немирів була відкрита при гімназії в червні 1871 р.

     У зв’язку з будівництвом та вдосконаленням Південно-Західної заліз­ниці були організовані метеостанції при залізничних вокзалах у Жмеринці і Крижополі (1887 р.), Козятині (1889 р.), Могилів-Подільському (1925 р.)

     В 1891 р. у Вінниці почала працювати метеостанція по програмі дощо­мірного поста.

     В 1908 р. у Вінниці при реальному училищі з програмою другого роз­ряду була відкрита метеостанція, яка декілька разів переносилась з місця на місце; змінювалась і її програма. Одночасно з 1923 по 1929 рр. у
другій частині міста (Замостя) працював метеорологічний пост, а з листо­пада 1926 р. при агрономічному технікумі — станція другого розряду.

     Більша частина спостережень за погодою передавалась до Санкт-Пе­тербурга, Варшави, Кракова, деякі метеостанції взагалі нікому їх не виси­лали.

     Створена ціною величезних зусиль професора А. В. Клосовського пів­денно-західна метеорологічна мережа Росії, в тому числі і Подільська, внаслідок політичних подій (відокремлення в 1918 р. України від Росії, громадянська війна), розірвала зв’язки з Головною Фізичною Обсервато­рією, що стало причиною повного порушення метеорологічної мережі Поділля, втрати її архівних матеріалів.

     Стійкість роботи організованих метеорологічних станцій на Поділлі ціл­ком залежала від енергії їх керівників. Тому така мережа була дуже тісно пов’язана з особою, яка нею керувала.

     Одним із перших організаторів метеорологічного закладу вищого типу на Поділлі став граф Іраклій  Дмитрович Морков. Людина широких наукових можливос­тей, І. Д. Морков з великими планами на майбутнє в дослідженні клімату Поділля, атмосфери Землі в с. Нижній Ольчедаїв, що розташувалося на березі річки Лядова в 4 км від головної садиби родини Моркових с. Кукавки, в 1906 р. організував першу на Поділлі метеорологічну, аерологіч­ну і сейсмічну Обсерваторію.

    Організована І. Д. Морковим Нижньо-Ольчедаївська Обсерваторія одразу ж розвинула таку активну діяльність, що скоро зайняла шану се­ред інших старійших метеорологічних закладів Російської Імперії і Західної Європи. Причиною цього стали не лише якісні метеорологічні і сейсмічні спостереження, які вони проводили, але і аерологічні.

     В обсерваторії велись ще екстраординарні спостереження (спосте­реження за кометою Галея, актинометричні спостереження за допомо­гою компенсаційного пергеліометра Онгстрема, міжнародні випуски кулязондів, магнітні спостереження тощо.

    Незважаючи на тяжкі часи, умови, в яких працювали науковці, спосте­рігачі Обсерватори, було відмічено 10-річчя її роботи. У річному звіті за 1915 р. була представлена підсумкова таблиця важливих метеороло­гічних елементів (атмосферний тиск, температура повітря, абсолютна і відносна вологість повітря, опади тощо). Ця таблиця має наукове зна­чення при вивченні клімату сучасної Вінницької області.

    У 1913 р. службовці Обсерваторії взяли участь в Київській Всеросій­ській виставці. Експертною комісією за працю Нижньо-Ольчедаївській Об­серваторії була присуджена «Вьісшая награда».

     В 1916 року граф Морков заразився тифом, лікуючи селян і помер. Обсерваторія, на яку покладалось стільки надії, по широті своїх дослі­джень була суперницею Головної Фізичної Обсерваторії (Санкт-Петер­бург) і яка могла б стати гордістю не тільки української, але і європей­ської науки, в 1918 р. була розгромлена. Прилади, наукова бібліотека, дані спостережень були знищені…

     Швидке відновлення та розвиток метеорологічних спостережень на Поділлі розпочалось після того, як Рада Народних Комісарів прийняла декрет (19 листопада 1921 р.) про створення Української метеорологіч­ної спужби — УКРМЕТ.

    На засіданні Президії Подільського губвиконкому 7 жовтня 1924 р. у Вінниці був відкритий губернський відділ Української метеорологічної служби. Очолив його професор Леонід Григорович Данилов, який ще з 1918 р. у відповідності з розпорядженням Подільського земства здійснював керів­ництво Вінницьким агрометбюро.

     Л.Г. Данилов — автор багаточисельних робіт з метеорології, клімато­логії, гідрології. Характерною рисою його діяльності був незгасний інте­рес до практичних питань з метеорології. Завдяки зусиллям Л.Г. Данилова вдалось відновити роботу пошкодженої в часи громадянської війни метеорологічної мережі Поділля, сприяти розвитку її матеріальної бази і особливо метеорологічної станції у Вінниці, яка потім безперервно працювала аж до 1941 р.

     Діяльність Л.Г. Данилова у Вінниці проявлялась не тільки в укріпленні метеорологічної мережі, але і розвитку наукових досліджень. Про розвиток метеорологічних досліджень в губернії і особливо довгос­трокових прогнозів погоди, в січні 1924 р. він пише: «Созданная ценой величайших усилий юго-западная сеть покойного А. В. Клоссовского с течением времени могла постепенно бы доразвиваться до того, чтобьі удовлетворять минимальмьім требованиям микроклиматических исследований».

     Але незважаючи на те, що Подільську мережу метеорологічних спос­тережень в роки війни було зруйновано, Л. Г. Данилов далі пише: «…нам остается верить в лучшее будущее, верить в то, что депо наших рук даст в конце концов достаточный материал для всестороннего вьіяснения климатических деталей того уголка (Подолье — від автора), которьій не знал в течении последних 100 лет неурожаев и не потребовал от государства ни одной копейки, семенной или продовольственной ссуды».

     Одночасно з швидким розвитком метеорологічної мережі проводи­лись кліматичні дослідження в Україні. Початок був покладений Г. І. Танфілевим, який в 1922 р. опублікував роботу про клімат півдня Росії.

     В цьому ж році була видана робота І. М. Висоцького про клімат Укра­їни. В роботі, вважаючи умови циркуляції і особливості підстеляючої по­верхні, автор дав кліматичну характеристику України і виділив на її терито­рії 9 кліматичних районів.

     В 1924 р. Л. Г. Данилов видає дуже важливу свою роботу «Клімат Поділля, яку надрукував Кабінет Досліджень Поділля. Ця робота заслужила премію ВУКСу.

     На підставі дуже розрізнених даних спостережень місцевих метеоро­логічних станцій та по літературних джерелах Л. Г. Данилов спробував дати загальну характеристику клімату Поділля. В роботі він хронологічно дає історію організації метеорологічних зак­ладів, досліджень на Поділлі.

     Автор роботи дуже жалкує, що в узагальненні клімату Поділля вико­ристовувалось дуже мало цифрового матеріалу.

     Під впливом наукових досліджень М. А. Рикачова. Б. І. Срезневського Л. Г. Данилов здобув собі світової слави, розробивши цілком нову мето­дику довгострокових завбачень погоди. Він став одним із перших синоптиків довгострокових прогнозів погоди, був керівником служби По­дільського відділу сільськогосподарського наукового комітету.

     Працюючи довгий час над питанням розробки методу довгострокового прогнозу погоди, Л. Г. Данилов написав ряд наукових праць. Особливе наукове значення отримала його друга робота «Хвилі погоди: новий метод синоптичного аналізу». В своїй роботі Л. Г. Данилов в умовах європейсько-російського синоптика надав великого значення з’ясу­ванню придатності до вжитку завбачення погоди методом Клайтона.

     На перший погляд завдання не складне, але практика використання американського методу показала, що цей метод необхідно переро­бити заново, «пристосовуючи його до особливостей наших кліматич­них завдань». Таким чином, народився новий метод синоптичного ана­лізу.

     По суті метод Л. Г. Данилова зводився до вивчення періодичностей в коливанні атмосферного тиску, які просліджувалися на картах ізо­бар і ізолобар. Використовуючи метод згладжування, на підставі ана­лізу матеріалів метеорологічних спостережень він зазначив, що над Україною відбуваються коливання атмосферного тиску з періодами в 5 і 11-14 днів. Міркуючи над кам’янець-лодільськими, вінницькими та немирівськими даними за період 1909-1923 рр., Л. Г. Данилов прий­шов до висновку, що існують баричні хвилі погоди місячного циклу. Існування таких хвиль погоди підтвердив професор Московського Бюро Погоди Н. С. Кондратьєв, який ішов в своїх дослідженнях іншим шля­хом.

     В монографії Л. Г. Данилов зробив ряд висновків, які погоджуються з поглядами сучасних вчених. Лише складність і громіздкість обчислень, яких вимагає метод Л. Г. Данилова, не сприяли його розповсюдженню в майбутньому.

    Таким чином, Вінниця стала одним з небагатьох міст на Україні, де був сформований прогнозувальний центр, який готував до друку щомісячні і сезонні огляди погоди, сезонні аналізи синоптичних умов, дов­гострокові прогнози погоди.

     В період керівництва губернським відділом Української метеорологіч­ної служби Л. Г. Данилова покращилось гідрометеорологічне забезпе­чення сільського господарства Вінницької області. На метеостанціях були організо­вані фенологічні спостереження, вимірялись опади, визначалась вологість грунту на колгоспних ланах, вивчались умови зимівлі озимих. Дані метео­рологічних спостережень систематично друкувались в «Державному бюлетні» УКРМЕТу.

     В 1929-1930 рр. на території Вінницької області діяли метеорологічні станції: Клембівка,Ялтушків, Могилів-Подільський, Браїлів, Уладівка, Козятин та інші. В 1930 р. по області вели спостереження за опадами 57 станцій другого розряду, по даним яких можна було мати уяву про розподіл опадів на Вінниччині.

     На базі одного з таких дощомірних постів у м. Гайсині у 1935 р. була створена метеорологічна станція другого розряду.

     В передвоєнні роки важливим в роботі метеорологічних станцій По­ділля стало опрацювання і підготовка до друку метеорологічних спосте­режень. По 17 метеорологічних станціях були складені в 1940-1941 рр. декадні таблиці головних метеорологічних елементів десятилітнього пері­оду спостережень. У роки війни (1941-1944 рр.) регулярність метеоро­логічних спостережень на станціях була порушена.

     Продовжити свою діяльність працівники метеорологічних станцій По­ділля змогли лише після Великої Вітчизняної війни. 15 квітня 1954 р. на базі діючої станції у Вінниці була відкрита кущова метеорологічна станція пер­шого розряду, а з січня 1959 р. вона була перетворена в обласне гідро­метеорологічне бюро (ГМБ), і метеорологічні спостереження стали про­водитися за програмою станції третього розряду.

     Вінницьке ГМБ здійснювало велику роботу по обслуговуванню народ­ного господарства міста та області гідрометеорологічною інформацією. Співробітники ГМБ регулярно випускали агрометеорологічні бюлетні, прог­нози погоди, попередження про несприятливі та стихійні явища погоди, довідки і консультації про гідрометеорологічний режим Поділля тощо.

     Метеорологічні спостереження по області за період існування Вінниць­кого ГМБ узагальнювались та регулярно друкувались в агрометеороло­гічних довідниках та щорічниках. Дані за весь період метеорологічних спостережень по області узагальнювались по основних метеорологічних величинах і також публікувались в наукових працях.

     1 січня 1984 року на території Вінниці було організовано два пункти контролю та спостережень за рівнем забруднення повітря. Вони були обладнані автоматичними лабораторіями типу Пост-2.

      З липня 1988 року Вінницьке обласне гідрометеорологічне бюро перетворено у обласний центр з гідрометеорології.

  На сучасному етапі на території Вінницької області діє Обласний центр з гідрометеорології і 6 метеостанцій: Білопілля Козятинського району, Хмільник, Вінниця, Жмеринка, Липовець, Гайсин і Могилів-Подільський.